Стіни у Львові масово розписують поетичними рядками (ФОТО)

На вулицях Львова нерідко можна наткнутися на кілька віршованих строк, нанесених на стіни.

Це може бути як поезія класиків літератури, так і виплеск емоцій невідомого автора. Дивись.інфо вирішила розпитати у містян, що варто робити з віршами на будівлях.

13 квітня співробітник ЛКП «Львівелектротрнас» замалював фарбою вірш героя України, учасника Революції Гідності Богдана Сольчаника. У компанії ці дії пояснили тим, що комунальник лишень отримав вказівку — оновити фарбу, яка потріскалася — але ніхто з керівництва не уточнив, де це можна робити, а де ні. Зрештою, у «Львівелектротранс» горе-комунальнику доручили повернути віршовані строки на місце.

Ця історія викликала суспільний резонанс і згодом обговорення вийшли на більш широкий рівень. Дискусія перетекла у русло з’ясування, чи варто взагалі розміщувати на стінах поезію.



Медіакритик і журналіст Отар Довженко написав колонку для «Твоє місто» під назвою «Вірші на стінах: гарно, але». У ній він ділиться думкою, що «містам потрібні редактори, люди з смаком і чуттям до тексту» та зауважує, що «така людина була б корисною не лише для настінної поезії, а й для вивісок, зовнішньої реклами та інших елементів тексту, які виставляються на загальний позір».

Віршами на стінах у Львові нікого не здивуєш з 2014 року. Саме тоді у місті почала діяти громадська організація «Project#1», яка, за згоди міської влади, втілює у життя проект «Поезія стін». Активісти наносять на стіни львівських будинків вірші відомих поетів та вважають свою працю антивандальною.

Але цей випадок радше виключення, бо кожного дня на львівських стінах з’являються нові й нові витвори мистецтва, які дехто вважає далекими від технічної досконалості, поетичної і змістової форми.



Вуличний художник, організатор графіті-фестивалів у Львові Тарас Довгалюк прокоментував дане явище: «написи на стінах показують, що місто живе».

«Місто живе своїми мешканцями загалом і митцями зокрема. Навіть написи на стінах показують, що місто живе. Я бував в містах, де все було вилизано і рафіновано — паскудне відчуття. На вулицях відбувається діалог між глядачем і художником. Але не звичайним художником, а вуличним, який без її дозволу провокує людину на емоції. Мурали, як і інші елементи культурного життя потрібні тим, кому вони потрібні. Без них можна обійтися, але з ними перебування в місті — інше», — додає художник.