В Україні реформують медицину: що про це думають лікарі

Верховна Рада 8 червня прийняла у першому читанні проекти законів, які дадуть старт повноцінній медичній реформі в Україні.

Протягом останніх місяців журналісти неодноразово розпитували лікарів про ставлення до майбутньої реформи, очікування від неї тощо, пише Дивись.інфо.

Вальдемар Надіжко, лікар акушер-гінеколог: «У нас зараз відбуваються зміни в системі охорони здоров’я і ми переходимо від тої системи, яку започаткував перший нарком охорони здоров’я товариш Семашко, до цивілізованої системи охорони здоров’я. Звичайно, цей перехід є тяжким для всіх: для пацієнтів, для персоналу, але в мене є враження, що всі втомились від того, що було. І як пацієнти, так і лікарі хочуть, щоб все було цивілізовано. Не потрібно вигадувати ровер, можна подивитись направо, наліво, подивитись на країни колишнього соцтабору, на країни більш розвинуті, вибрати для себе ту чи іншу модель охорони здоров’я і реалізувати її. І всі від того виграють. Виграють пацієнти, бо вони отримають безпеку, якість. Виграють лікарі, бо вони будуть працювати з меншим стресом, ніж працюють зараз… Не може лікар, який вчився тривали час у вищому навчальному закладі, який для підтримки своєї фаховості повинен все життя вчитися, отримувати таку заробітну плату, яку він отримує сьогодні. То є абсурд, і уже 20 років усі розуміють той абсурд, але за весь цей час із ним нічого не зробили.

Хоча зараз, ми бачимо, зміни відбуваються і я переконаний, що вони все ж дійдуть до логічного завершення, і пацієнти та лікарі отримають ту систему, яка буде працювати і яка буде взаємовигідною як для пацієнтів, так і для лікарів і, зрештою, для держави. Бо ж для держави, як на мене, то є засади національної безпеки – мати добру охорону здоров’я, бо це здоров’я нації. Тому для мене дивно, чому стільки часу охороні здоров’я ніхто не приділяв гідної уваги».

Андрій Мизак, нейрохірург: «Система охорони здоров’я – це така консервативна система, де важко щось розбурхати. За моїми враженнями нинішня команда очільників МОЗ найбільш, скажімо так, «бойова», але є опасіння, що їм може забракнути часу й сил, адже це не відбудеться за рік. Ці побоювання обґрунтовані, тільки майбутнє знає, що станеться. Але я сподіваюсь, що ця команда дасть первинний поштовх. Для того, щоб покатити великий камінь треба все ж напружитися і дати цей первинний поштовх, і тоді вже буде рух. Надія є однозначно, бо я в медицині вже 25 років, і це перша команда МОЗ, за яку хочеться тримати кулаки.

Останнім часом, коли бачу чергову заяву про те, що якогось лікаря впіймали на хабарі (при чому зазвичай це лікарі, які виконують серйозні оперативні втручання, наприклад кардіохірурги) і коли я читаю суми гіпотетичних хабарів, вони абсолютно не вражають як сума витрачена за, скажімо, кардіохірургічну операцію, мені стає шкода цих лікарів. Треба вести мову не про покарання і кидання за грати людей, які двадцять років вчилися робити операції на серці, які ночували в клініках, я знаю, що це таке. А мова йде про те, щоб все ж їх лагідно примусити, створити умови, аби вони переходили працювати в цивілізовані умови, нехай це будуть приватні клініки, чи госпрозрахункові клініки. Бо такий спеціаліст більш ніж достойний отримувати гарну зарплатню. Не може кардіохірург, людина, яка працює на серці, бути бідним. Я їх не захищаю, але людина, що двадцять років працювала на серці, не має думати, що купити на вечерю своїй сім’ї. Тобто, держава має якимось чином змінити ті умови, коли декларується безкоштовність медицини, лікарів заганяють в такі обставини, що вони мають брати хабарі, аби жити більш-менш пристойно, або вони мають йти у приватний сектор, який ще в Україні не розвинений.
Якщо будуть створені нормальні легальні умови, то операції будуть виконуватись у клініках, де це можна буде зробити достойно і це зменшить навантаження на державу, можна буде скоротити певну частину державних лікарень, але це непопулярні заходи».

Костянтин Василькевич, хірург, учасник АТО: «Ті реформи, які проводяться зараз, не витримують жодної критики, тому що фактично знищується і демотивується повністю лікарська спільнота. Такі реформи не можуть починатися з первинної ланки, бо вона є найдешевша. Якщо ми хочемо, щоби гроші йшли за пацієнтом, ми повинні починати з вторинної ланки – спеціалізованої допомоги, яка потребує набагато більше коштів. Відрегулювавши потоки туди з моделлю державного страхування, тільки тоді можна приступати до того, що вони роблять. Зараз ця реформа, справді, критикується, до речі, усіма учасниками Медичної служби Майдану».

Олександр Ябчанко, експерт групи «Реформа системи охорони здоров’я» Реанімаційного пакету реформ: «Теперішня система облаштована наступним чином: держава на законодавчому рівні обіцяє громадянам у комунальних закладах охорони здоров’я безоплатну медичну допомогу. Фактично вона перекладає виконання цих обіцянок на голови медиків і органів місцевого самоврядування і витрачає чималу суму з бюджету на утримання медичних закладів— близько 3% ВВП. Цього року субвенції сягнули суми у 77 мільярдів гривень. Більше того: коли громадянин приходить у медичний заклад, то змушений за 95% медикаментів платити з власної кишені. Крім того, ми витрачаємо купу грошей на неформальні платежі у вигляді благодійних внесків і подяк безпосередньо лікарю. Скільки це — ніхто не знає.

Фактично ключова зміна має торкнутися системи фінансування і управління. Держава відходить від принципу обіцяти уявну безкоштовну медичну допомогу, а переходить до конкретного: гарантованого пакету медичних послуг. Це той пакет, який стовідсотково забезпечується з державного бюджету. Держава відходить від принципу утримання закладів охорони здоров’я і переходить до принципу закупівлі послуги у тих, хто її надає. Це послуги з гарантованого пакету. Один з ключових принципів — вона закуповує їх там, куди пішов пацієнт, а не так, як зараз: коли гроші розподіляються між усіма лікарнями порівну. Таким чином, лікар стає основним джерелом прибутку для закладу».